вівторок, 28 листопада 2017 р.

Дача

Не хотіла зразу після повернення додому писати всі свої думки, бо треба було щоб емоції трохи повлягались. Мені завжди здається, що в Україні непочатий край роботи і моя фантазія взбухує. Надивлюся всіх цих ремонтів, салонів краси, які повідкривали мої знайомі, а потім коли гортаю фото бачу тільки старенькі хати, які фотографувала, тому що саме вони можуть вже зникнути наступного разу, а все нове осталося не освітленим. Алеж є кутки, де час застив. Один день ми провели на дачі. Їхали туди в автобусі з пенсіонерами. Дачі наші будувалися всі за одиним планом на початку 80-х.  Не дозволялося робити ніяких особливих дахів чи веранд. Не було будівельних матералів. Згадую, що батько купив якийсь "фінський домік": купу досок, 4 вікна, 4 двері. Все криве. Потім цеглу, хоч у місті і був завод сілікатної цегли, алеж купити її було не можливо, тому якусь якість другого сорту. Поділились вікнами і дверями з сусідом, тому і вставлені у нас і в нього на даху двері, замість вікна. Смішно, але такою була радянська реальність. Сосід на дачах з'являється рідко, майже вже не їздить туди після смерті жінки, а дітей його я ніколи там не бачила. Дачи будували щоб відпочивати, до відпочинку діло не дійшло. Вже не помішало б все і в нас відремонтувати, алеж дачею ніхто не користується, трава не скошена, від дерев тільки стовпчики, нічого не садиться. Племінник їздив літом на велосіпеді фарбувати паркан та скупатися в річці. Тому що поруч знаходився гранітний кар'єр, а повздовж річки стоять величезні валуни, які спортсмени приспособили як скалодром, то дачний кооператив назвали "Швейцарія". От і їздить моя сестра кілька разів за літо у "Швейцарію", поприбирати, помити підлогу, провітрити, в холодний день запалити камін чи в спекотний погойдатися в гамаку.
Типова "швейцарська" вуличка. 😉
Цей раз замість традиційного купання пройшлись по лісу, до гранитних валунів, послухали як співає вода у джакузі - так ми називали водоворіт в нашому Південному Бузі. Шось було таке ностальгичне в той день.
 
Осінь показувала своє барвисте обличчя
 
 
Були і шашлики
 

Алеж врожай винограду, хоча і не можна сказати що дуже вродив, залишиться не збиранним, "він мілкий", компотів ніхто не закручає, вина не робить, морозилка вже забита їм...
 

Я трошки поїла, згадала як садили, як підрізали... Як мряли...
Хто тоді мряв, тих вже немає в живих. Якось так... 

середа, 8 листопада 2017 р.

Жовтневий парк в Умані

Рік поспішно крокує до закінчення. На початку жовтня я схаменилася - в мене ще 21 день відпустки. Купили поспішно квітки на один лоукостер до Київа (Wizzair), оплатили одну валізку, ніяких подарунків, оnline check-in вдома - це ще 16 евро зекономили, політ туди і назад обійшовся в половину, тоб-то на двох 320 евро, аеропорт блище чим Мюнхенський - тільки 78 км, парковка в три рази дешевша чим у Мюнхені. В Київі сказала чоловікові: "Хочешь зрозуміти як люди живуть - ніяких таксі, ніяких ресторанів, спустись на землю, починай лічити гроші і цінуй кожну копійку, і якшо щось не подобається - змовчи, не роби людям прикрощів". Мені було легше, я була в Україні 1,5 роки тому, у мойого чоловіка була перерва в 5 років, як зараз кажуть "був ще до війни". До автовокзалу з Жулян добиралися тролейбусами - сумма 8гривн, це десь 25 евроцентів. Тролейбуси стареньки, алеж чисті, працюють електронні табло, об'являють зупинки, є ще екзотіка останього століття - кондуктори і компостери, алеж рух цих тролейбусів можна прослідкувати на мобілці - скріз wifi, всі тролейбуси з JPS. Перевіряючими працюють вдвох тендітні жінки в униформах, а не амбали в 2 з лишнім метри. 2 Кави і 2 пиріжка з сиром - 35 гривн. Мій чоловік не хотів, начеб-то, алеж з'їв і мій пиріжечок - смачно - так і промовив українською. Потім їхали нормальним автобусом 290 км до дому, дорога поки ще погана. Ми були майже єдині пасажири хто в кассах купив квітки - інші домовляються з водієм, щоб було хоть трішечки дешевше. Шофер на наших очах башляє перевіряючему, а потім скоренько в дорогу. Я завжди пишу ціни і порівнюю їх з ранішіми поїздками (204 гривни - 6,5 евро), тоб-то стало ще дешевше. Взагалі раніше все в Україні нам було на відсотків 30-40 дешевше, а у цій мандрівці в рази, в 3-4.
А вдома тепло, пахне смачною їжею, покладені чисті рушникі у ванній кімнаті, нове мило, підготована постіль і тапочки.
Алеж відпустка є відпустка, скромно не вийшло. Сестра була також у відпусці, тому були і шашлики на дачі при холодному вітрі, і прогулянки, і піцерії і запрошення у гості, і салони краси... про все це може піздніше. Сьогодні про дендропарк у Умані. Ми дуже рано приїхали і в перші години, були майже наодинці з природою.




Вже в мене і слова закінчилися...
 
Хіба ж вони тут потрібні?
 
А потім були і відвідувачи і музики. Парку вже 221 рік.
 
Красу ніхто не відміняв.





Який настрій виникає після таких фото?
 
От такі є в Украіні парки, до них варто завітати.




четвер, 21 вересня 2017 р.

Ще трошки про Ірландію

Вже і літо закінчилося, алеж руки так і не дійшли писати далі про ірландську подорож. Якщо згадуєте, в Ірландіі я була в червні. В мене взагалі таке відчуття що всі хто пише блоги зробили в цьому році якусь блого-відпустку. На прикінці посту ще буде декілька фото с підписами, тому що я їх приготувала 2 місяці тому, не викідати ж...Сьогодні вся ейфорія пройшла, залишилися спогади. Ті почутя які біли присутні на прикінці мандрівки видійшли на другий план, на їх місце стали нові теми. Саме ці теми я підхопила в Ірландії. Може не всі знають, алеж Ірландія дуже літературна країна. Чотири нобелівськи лауреати є вихідцями з Ірландіі. На могилу Йейтса Уильяма Батлера в Друмслиф (Drumcliff Cementry) нас також возили. Йшов дощик, вітер навіюів щось осіннє. Наш гид, колишній вчитель німецької мови в Ірландіі, возив з собою збірник переведених віршів, шукав серед нас людей з емоціональною дикцією і просив нас зачитати ці вірші в дорозі у мікрофон. Мені чомусь було весь час смішно, тому що вся наша группа складалася з людей з різних куточків Німеччини, у кожного свій діалект. Перекладена з англійської романтика та філософія Йейса на баварському чи саксонському діалекті - це хіт! Я відмовилася від швабської інтепритації з слов'янським акцентом. Прийшлось як на кару піздніше для всіх зтанцювати...
На могилі Йейтса:
 
Інфа з інтернету:
 
Будь у меня в руках небесный шёлк,
Расшитый светом солнца и луны...
Прозрачный, тусклый или тёмный шёлк,
Беззвёздной ночи, солнца и луны.
Я шёлк бы расстилал у ног твоих.
Но я — бедняк, и у меня лишь грёзы...
И я простираю грёзы под ноги тебе!
Ступай легко, мои ты топчешь грёзы..

Весь час нам розповідали про велику кількість книжок, вийшовших з під пера ірландських письменників і поетів. Люди описували своє життя, думки, снагу на любов, тягости і злидні багатодітного дитинства. Кожна книжка видана в Ірландіі сберігається хоча б в одному примірнику на терріторіі Триниті колледжу, і вся ця добірка заповнила вже декілька будівль. Були ми в останній день  в Дубліні на территорії цього відомого універсітету, бачили чергу з півкилометра - люди хотіли подивитися книжкову екпозицію, та на одну з чотирьох книжок Кельтів. 
Вже вдома, я полізла в інтернет і почала купували книжки про Ірландію, ірландських авторів. Почала по іншому дивитись на все що бачила своїми очима, вражалась тому який стрибок в суспільних стосунках зробила ця країна за часів відношення до Європейського Союзу. От така вже купка перечитана і зложена в кульочок на виїзд до свекрів - вони також люблять читати.
Шо ще хочеться записати в память?
Символичну гладахську обручку:
Колись місто Галвей було рибацьким селищем Гладах. Сьогодні це один із культурніх центрів республики Ірландія. На концерт ірландської музики ми потрапили не по плану, алеж все що стається спонтанно залишється в памяті як потужна емоція. В маленькому сімейному ансамблі виступали артісти з River Dance, високій рівень міжнародно визнаного містецтва, нам демонстрували старовинні музичні інструменті. Коли почався концерт, ведучий вітягнув лист паперу і зачитав всі нації які біли присутні в залі: американці, німці, канадці, францзі, бельгійці, австралійці, японці, корейці, десь 17-18... Люди відгукалися, зривалися з міст. Я підняла на прикінці руку і сказала тихенько "Ukraine", всі хто сидів навкруги почали вставати і вітати мене оплесками, а я потім півконцерта змочувала сльозами носовика. Хоча по правді, я хоч і з України, алеж дуже давно...До 2014 року я такої сітуаціі і уявити собі не змогла б. От що з нами робить життя.
В Ірландії існує каталог місцевостей, де знімались голівудськи стрічки, може деякі світлини будуть вам знайомими:

А от це подвірря, яких в світі багато. Зміна поколінь, нова хата поруч з старою:
Види з Dun Aonghus
Були ми також на клипах від Мохер, йшов сильний дощ. Burren, Blasket Island, Cork, Rock of Cashel...Досить! Вже осінь, інші плани, а може і мандри.

понеділок, 31 липня 2017 р.

Літо чарівне

Навкруги так по-літньому чудово, що немає слів. Думки пливуть, заспоковують. Існує якась розпорядкованість дій і моментів. Все нове що приходить у моє життя це як ланці одного ланцюжка. На роботі наш шеф організував нам дуже цікавий день: пів дня була екскурсія на профільну фірму із нашої галузі, щоб розширити наш професійний кругозір, а другу половину провели в одному культурно-історичному музеї під відкритим небом, опинилися в одинадцятому столітті, потім був ресторан, не хотіли розходитись. Про це сьогодні писати не буду, бо це окрема тема. Саме у цьому музеї я взяла на полиці один невеличкий проспект з мандрівними пішими доріжками по нашому регіону. От вам і два пов'язані між собою ланця. Один позитив народжує наступний. І вже початі вихідні на питання "що будемо робити?" знала відповідь: тур перший, село Саульдорф, починаємо по проспекту найближчий до нас тур. Пішки по лісу на рівні 600 метрів, такий собі кружок по рівниній природі з 10 кілометрів. Це було за планом, а пройшли 13 км, бо природа не відпускала. Там озера, ліс, високі трави, птахи і тварини. Мене ідея цієї манюсенької книжечки-проспекту зачарувала: і карта є, і де припаркувалися, і скільки часу на все приблизно планувати, і скільки метрів на рівнем моря, чи долина, чи гірська теріторія, і куди можна зайти щоб вгамувати спрагу чи задовільнити виниклий на свіжому повітрі апетит. От такий маркетинг потрібен Україні, щоб люди крім єдиного моря знали що чудо не десь далеко, а поруч.
От такий невеличкий кишеньковий путівник (Pocketguide)
 
І такі дивовиди 
 
Озера не натуральні, а виникли після якогось кар'єру, їх так і звуть общою назвою - Baggersee. Слово Bagger - це екскаватор. Але ж після роботи кар'єру була проведена повна ренатурація, озеленення берегів. В таку "новобудову" рванули на заселення птяхи. Орнітологи не забарились почати наукові дослідження. Поставили дві металеві вишки для натуралістів і фотографів. Тому і види наче сверху, як небо відображується в воді.
Є шість озер, чи може більше, в яких дозволено ловити рибу, алеж купатися можна тільки в шостому. "Тихі" водойоми засадити лататтям. Різними сортами.
 
 
 
 
Пісня спить у кожній речі, які мріють як у течі. Світ здіймається до співу, ти знаходишь дивне чтиво. (Йозеф фон Ейхенрофф)
А за ціми лісами і озерами, ближче до села - вже зріють злаки.
 
Чудової вам всім неділі.

понеділок, 10 липня 2017 р.

Дикий атлантичний шлях

Увесь Дикий атлантичний шлях Ірландії складає 2,5 тисячі кілометрів. Алеж на великому автобусі на 58 міст, де ми дуже комфортно порозлягалися на 2 міста, бо у группі було лише 25 чоловік, не у кожну бухту можна заїхати, не кожну скелю можна роздивитися.Та і на саму північ республіки Ірландія не планувалося заїзжати.
Наш шлях став колом, коло було ось таке, як на мапі, з "носиком" у Дубліні. Ірландці з їхнім туризмом не пагано придумали: побудували біля кожної історичної чи природньої пам'ятки Visitor Center з сувенірними бутіками, книжковими лавками, з невеличким кафе та кінотеатром. Наштампували інформаційних відиків на різних мовах, не надоїдливих, так десь на півгодини. Гід з шоферома сидять собі десь у затішному кутку, відпочивають, пьють каву, а гдруппа подивиться все про що хотіла знати в міні-кінотеатрі, вийде, пофоткає, потім всі довольні сядуть в автобус і поїдуть далі. Ніхто не втомлюється, не перегруженний інформацією, почуває себе вільно, повний росслабон - відпустка. Тому  я вирішила це пост також зробити не напруженним ні датами, ні назвами, ні фактами. Хто захоче, пошукає в інтернеті. Десь на півдороги вже була зупинка і перші враження.
Clonmacnoise Клонмакнойс
До Клонмакнойсу ми рухались по Шеннону на катері.Чудова казка про монастир,  заснований у 545 році Святим Кіаряном на перехресті доріг та узбережжі річки Шеннон. За годину 4 рази мінялася погода, то накрапало, то світило сонце на блакитному небі, потім був град, а надалі всі боролися з вітром і парасольками. У Ірландії дуже багато кельтських хрестів, дуже багато кам'яних храмів без дахів. Це був перший.
Перша зустріч з Атлантичним океаном була наповнена киснем, вітром та трагедією вбивства Лорда Моунтбаттена (німецькою тут, українською тут). Наша зупинка на фоні його замку. Mullaghmore Head.
 
 
 
Я залізла в воду (11°C) біля Yeats Contry Hotel у Слайго, чим дуже роздратувала мого чоловіка. Принципово не став мене фотографувати. Скільки б він не бурчав, тоді день закінчився веселкою.
 
Downpatrik Head
 
Фуксії там цвітуть великими кущами замість парканів.
 
Піздніше був відпочинок на єдиному фьорді Республіки Ірландія - Killary Fjord. Бідний наш шофер Роберт, аж тремтів від хвилювання. Коли запитала чому, віявилось що це його Батьківщіна, маленьке місто Линаун. Він дуже хотів щоб нам сподобалось. Нас накормили дуже свіжими сконсами з джемом і вершками, напоїли чорним ароматним чаєм. Розповіли про промисловість на фьорді (вирощування устріц у водяній культурі).
 
 
Колись піздніше нас довезли до Kylemore Abbey. На жаль замок був наполовину закритий будівними лісами - йшла реставрація. Але добре видно ту частину де ще кілька років тому існував інтернат.
 
Захоплення визвали венеціанські сади
 
Для травички там справжня цірюльня
 
Готична церква мала струнку форму і дивувала великою кількістью різноманітного мрамору во внутрішньому інтерьєрі. До Мовзолею, де захореніні перші володарі цього парку ми так й не встигли дійти. іншим разом якось.
 
Весь острів покритиій лісом тільки на 19 відсотків. Тому топили раніше, ще й зараз, дуже інтенсивно торфом. Торф присутній скрізь. Зверніть увагу на прилади біля камінів, вони відрізняються від тих які застосовані при паливі древини. Камінів і пічок я нафоткала забагато. Ось для простого люду.
Для середняків
 
Для хозяїв
Автобус зупинявся й посеред дороги, де не було ніких будівль, не видно було океану, щоб розповісти нам і показати на дійсному прикладі як здобувають торф. Здобуття торфу в Ірландді це дуже стара, багатовікова галузь промисловості, яку заборонило ЕС. Причиною тому гази, які виходять у атмосферу при здобутті торфу і які забрудняють навколишнє середовище. Вже з 2020 року, ніхто не буде цим займатись, повна заборона, вже давно їснують більш прогресивніші ресурси. Зараз ще фермери орендують участок землі, де є торф.
Ріжуть його чи лопатою, чи спеційною технікою на брикети і викадають в от такі кучки, щоб вітер їх обвіяв з усіх сторін і висушив
Дякую всім, в кого був терпець дочитати сьогодняший текст до кінця. Зі мною ви "проїхали" третю частину нашої подорожі.