среда, 14 июня 2017 г.

У Дубліні

Травень був таким скоротекучим, що не встигла оглянутися, а він вже й пройшов. Було багато роботи, якийсь самопресінг перед відпусткою. Я фотографувала чудову веселку перед вікнами, дережаблі понад офісом, квітучи маки, ліси, де проходили недільні травневі прогулянки, алеж зібрати ті всі аєродінамічні і природні красоти у один пост не вдалось.
***
Яна запитала мене, ще у "Одноклассниках", чому я перейшла у спілкуванні на українську мову і роблю це так концеквентно, не перестрибуючи на російську. Я знаю 4 мови, алеж на фоні всіх політичних подій я прийшла до висновку, що рідну знаю найгірше. Щоб написати одне речення чи короткий абзац українською, мені приходилося спочатку залазити у перекладач google і шукати переклад одного чи кількох слів, які ніяк не приходили в голову. Яна сама виросла у Хабаровську, росіянка за національністью, ми вчились і одному ВНЗ, алеж доля залишила її у Києві і вона була тою людиною, хто формував останні три роки мою позицию до подій в Україні. Яна була активною учасницею Майдану, волонтеркою, фанаткою Вакарчука. Зараз, коли всі ці брудні соціальні мережі позакривали в Україні, мені там також не стало що робити. Але мову треба привести у стан рідної, а не позичати всі думки з мов, які мені подарувала доля.
***
Якою би солов'їною не була українська, алеж назва столиці Ірландии звучить українською не гарно - Дублін, дубово якось. Я буду називати її так як називають її частіше всього у світі - Даблін. Це англійська назва. Мало хто знає, що в Ірландіі є своя мова, звуть її просто ірландська, чи гелік. В Ірландії існують теріторії де люди не забули рідну мову, хоча вони там ведуть боротьбу за незалежність від Британії не 4 роки, а 400. Гелик (німецькою - Gälisch) вивчають у початковій школі, всі назви на вулицях і автомобілних шляхах написані на ірландській і англійській. А потім після початкового шкільного періоду життя, якось все затихає і спілкуватися англійською стає зручніше. Ірландською Dublin це буде Baile Átha Cliath. Назва Dublin прийшла з Скандінавії djúp lind, що означає "глибока затока", алеж легенди кажуть, що так звали це місто задовго до того як туди попали вікінги. Як ви всі зрозуміли, з другого червня ми були у Ірландії. Автобусна подорож вдовж Атлантичного узбережжя - Wild Atlantic Way. Кожний день нова ціль, кожний день нова кровать.
Даблін зустрів нас відливом. Вигляди зверху - картинки-живописи.

 
Привезли нас у готель на одну ніч, з кумедною назвою "Red cow" - Червона корова. Розказали коли сніданок, коли старт у подорож, де трамвай, де бар з напоями, де буде о сьомій вечора вечеря і в якому ресторані. Ми вибрали трамвай до центру міста, йшли щось там с черветь години цими містками-переходами і дивувалися яке брудне місто, скріз валялися алюміневі банки, пластік, пивні пляшки. Для людини з Німеччини - шок. Алеж зараз, забігаючи наперед, хочу сказати - подорож була найемоціональнішою у моєму житті.
Те що готель звався "Червона корова" - це нормально, далі по дорозі були зупинки Black hors (чорний кінь), Blu bells (блакітні дзвоники)...Кольоровенько так.
Центр був дійсно дуже кольоровий. Міст через річку Ліффі ще трошки мав якусь гідність європейської столиці.
 
А дальніше як пішло-поїхало...
 
Всі кольори веселки. Знаю тепер звідки пішов цей вислів "дурдом-веселка".
 
 
На моє зауваження, що всі ці фарби викликані тим, що я не бачу великих граціозних будівль, лише робітничі триповерхові будови, мій чоловік зразу ж мене обломав висловом-докором "Du mit deinem Gigantismus" (ти з твоїм гигантизмом) - через майже три десяткі років життя на Заході совок вийшов з мене лиш частково. Приникла, більш не висловлювалась і вирушила шукати історичні фасади.
 
 
Пам'ятник геноциду армянського народу...неочікувала таке побачити...
 
І один на одному паби за пабом - майже 1000 тільки в Дабліні... З них жива музика, танці цілу добу, гіннес і віски рікою, галас...Це один з них:
Я знайду ще час та напишу більше про столицю і взагалі про цю смарагтову острів-країну, а сьогодні ще 2 слова про лівосторонній рух.
Про те що там, як і у Великій Британії їздять ліворуч всі теоретично знають, але на практиці це виглядає дуже цікаво. Вже в аеропорту всіх повідомляють таким чудовим стендом на фоні кольорів ірландського прапора і трьома мовами:
А розминутися на дорогах вздовж Атлантики приходиться от таким чином. З автівками:
 
З автобусами. (Цей хлопчик у жовтому - це не водій, не шукайте у його руках кермо).
 
а там де дорога широка є інші "атракціони":
Без баранів не обходилося. Цих от чекали з півгодини, поки вони перейшли дорогу, бо вони були дуже ввічливі, цибали по перед нас, бекали на нашого шофера і не збиралися поспішати.
І ще розкажу про номера автівок. Перші 2 цифри - це рік випуску авто (17-2017), третя цифра - півріччя (перше), D - це Дублін, ну а потім йде якийсь нумер... Як ви бачите, маленькими літерами написано Baile Átha Cliath, тоб-то Даблін, щось є в сердці своє індівідуальне. Авто отримує цей нумер і він дійсний на все життя цієї машини.
До побачення, я ще повернусь до цієй теми.

вторник, 25 апреля 2017 г.

Болотні прогулянки

Багато навкруги в нас селищ з назвою Ried. Це на швабському діалекті означає болото. Алеж деякі ще мають перед назвою приставку Bad, що означає курорт. Вирішили ми після однієї передачі по місцевому телебаченню, ще у початку квітня, поїхати до Wurzacher Ried. Це така є місцевість біля міста Bаd Wurzach. Припаркувалися, вийшли з машини і були здивовані: ми від'їхали від нас якіхось 35 кілометрів, а наче попали у іншу країну, інший кліматичний пояс. Інше повітря, інші запахи, інший ліс, інше світло. Земля під ногами була пухка як подушка. Чомусь я гадала, що це добре для довгої прогулянки, зберегаються суглоби, алеж після кількох кілометрів ноги боліли більше ніж після гоцалок по альпіських камінцях у горах.
Що мене вразило: і тут, у болоті, люди не залишили природу дикою, зробили якусь групу, музей, кафе і перетворили чудовий ліс у ухоженний парк з атракціонами.
Почну з початку. На перших кроках ми побачили витівки бобрів, бо скріз було багато вологи, маленьких канавок і потічків.
 
 

Плотину бобрам побудувати не дозволили, алеж і заховати активність не вдалось.
Ще кілька кроків у ліс змусили дуже швидко битись моє сердце: невже ж ми потрапили на занедбаності, покинуті міста діяльності людини? Там стояли поржавілі вагонетки на таких же поржавілих рельсах, будівля, місток...
 
 



Уся казка розвіялася після того як по тих рільсах повз нас проїхались вагончики з веселими туристами. Не такі вони вже і занедбалі були ті покинуті вагонетки, за всю ржавчину як і скрізь у Німеччині, хтось кассує якусь невеличку суму, розповідаючи бажаючим таємничі болотні історії проминувших століть. Потім підвезуть до кафе напоють кавою і нагодують тортиком. І всі щасливі.

Трошки цивільнише стало все виглядати біля озера, дерев'яні мостові, лавочки, вказівки. Озеро звалось дуже банально - Readsee - болотне озеро.

І мало воно правильну майже прямокутову форму - не природою створене, а екскаваторами. Колись на цьому місті почали дренажирувати і висушувати землю, з'явився торфяний завод. З залишок техніки зробили екпонати, декілька стендів з поясненнями і туристична зона готова.
Чим же ще заманити зацікавленних людей у такий болотний край? Здалека побачили якусь дерев'яну стіну, висловлювали свой догадки що це може бути.
 
На протилежній стороні від дороги затонувший міст. Навіщо його побудували затонувшим і не зв'язанним з іншим берегом?
 
Потім, коли роздивилися для чого придумана була ота стіна - наші паззли склалися: для грязевих ванн. Залазь безкоштовно, намазуйся скільки хочешь, хоч двома-трьома слоями, потім бігом через дорогу, спробуй змити всю багнюку і все заради здоров'я.
 
У квітні профілактично підлічитися ніхто не ризикував. Тихо по озеру пливли лебіді. А ми накручували круги по лісу, фотографуючи болото та змійки-струмочки.
 
Саме такою мені уявляється північна частина нашої півкулі: березово-соснова, з вересняними ковдрами і засохшими травами.
Болото-болотом, а ми весь квітень про нього згадуємо. Просто з роками складається якесь особливе ставлення до природи, інший ракурс. Хочется щоб життя застигло і не ворухалось.

воскресенье, 16 апреля 2017 г.

C світлим святом Паски!

Багато хто пише - з святом оновлення. Дай Бог!
Всіх з Великоднем! З світлими мріями!
В Німеччині пасок ніхто не пече і не знає, алеж є таке поняття пасхальній хліб (Osterbrot) -  в кожного він свій. Алеж  повсюди шоколадні зайчата та кролики. Чи йдуть віруючи у церкву і які обряди проходять там - мені не відомо, я вночі сплю кріпким сном. Усі церкви прикрашені ще з вербной неділі, усі колодці приваблюють весняними барвами, вони також у квітах і яйцях. Кажуть у давнину люди притримувались весняного посту і збирали яйця. Щоб вони не попортились - їх варили. Щоб відрізнити варені від сирих - варені розфарбовували і прикрашали. Я купила вже варених й крашених. А піздніше знайшла у продажу пльонки з вишиванковим визерунком, то прийшлось ще парочку зварити, от і вийшов в мене такий інтернаціональний кошик.
Щасти вам!
 


четверг, 16 февраля 2017 г.

Цитати Л. Костенко


1. Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі.
2. Жінки довше переживають образу, незалежно від того, вони образили чи їх ображено.
3. Я тільки не розумію, чому канадський прем’єр-міністр може проїхати до парламенту на ковзанах по замерзлій річці через всю Оттаву, а у нас людей розкидають мало не в кювети, коли їде якесь цабе.
4. У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна.
5. А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.
6. Люди не знають, кого вибирати, бо не можна ж вибрати когось з нікого.
7. І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.
8. Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.
9. Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.
10. Кожному поколінню сняться свої кошмари.
11. Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.
12. У кожного своя пустеля і свої міражі.
13. Мудрість мужчини - промовчати, коли говорять стихії.
14. Глобалізація глобалізує всі проблеми, і ні одної не зменшить. Зменшиться тільки роль держав, деякі скотяться по цьому глобусу, як сльоза.
15. Добре людям, які пробігають повз факти. А я проходжу крізь них.
16. Сиділи колись за залізною завісою, ловили кожну вісточку зі світу, - інформація була нашою здобиччю. Тепер ми - здобич інформації.
17. Люди! Давайте зупинимось і візьмемо новий старт. Бо при таких забігах фініш буде фатальний
18. ...але іноді мені здається, що колись я вийду з дому через вікно, і більше мене ніхто ніде не побачить.
19. Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що.
20. Бог з вами, люди. Все до чого ми байдужі, байдуже до нас. Через те ми такі й смертельно самотні.



вторник, 10 января 2017 г.

Баварский лес. Боденмайс

Не видя десятилетиями настоящего снега я думала, что уже не суждено. Но в прошлом году разобралась, не обязательно отправляться летом на Шпицберген - надо ехать или на запад в Шварцвальд или на восток в Баварский лес. Не далеко, 2-4 часа езды. Главное не экономить на уровне готеля и на всём что в нём есть, имею ввиду всякие веллнес, спа, косметику, массажи и хорошую еду. В немецких четырёхзвёздночных готелях сейчас принято предлагать не гарни (только завтрак), полупенсион (завтрак и ужин) или полный пенсион (3-4 разовое питание - сидишь только в готеле и жрёшь целый день), а так называемый три четверти пенсион. Т.е. к солидному завтраку и обалденному ужину с 13:00 по где-то 14:30 стоит какой-то супчик, два-три салатика, 1-2 вида пирога или пироженного. За кофе надо платить, не много. Носишься где-то по природе, вернулся в готель перекусил с аппетитом и в сауну до ужина - обалденное дело. Когда у меня в последний рабочий день ушедшего года начали болеть все мускулы и суставы, ощутимо из тела уходила энергия, я поняла что мне необходим другой экстрим - сауна, парилка, бассейн, сон на свежем воздухе на водных кроватях, ну и главное лес. А тут ещё снег повалил. Думала напишу в блоге, похвастаюсь, но оказывается он валил у вас всех. Нашла чем удивить - снегом.
Короче первую не рабочую неделю января мы провели в городе Боденмайс в Баварии. Сначала было серо от снегопада. Очистка дорог происходила интенсивно, но не с той скоростью с которой валил снег.
 
 
Попытка в первый день пройтись по лесу закончилась через 100 метров - было просто этой белой массы очень много, выше колен, и ноги нужно было вращать по кругу, что бы сделать следующий шаг. И когда валит снег все очки залеплены, закутанная в капюшон башка отдаёт паром пуховика, к залепленности присоединяется затуманивание очков. Новое слово - не проход. Короче разворот-поворот. Да здравствует schöne Wellnessbereich!
На следующий день не рисковали сразу двинуть с лес. Проспекты обещали что снежные туристические тропы уплотняются техникой. Дали ей время. Прогулялись по улицам.

По закоулкам и полю дошли до знаменитой Joska - стеклодувное производство и погрузились в хрустальные миры.
Фасад был украшен выдвными шариками и зеркальной мозаикой:

 
Детская площадка представляла собой кулисы из фильма про Алису в стране чудес:
Внутри всё сверкало и сияло, но мало кто что покупал.
 
На лестничной клетке между двумя этажами висит вот такой люстроэкземплярчик в 9 тыс евриков:
 
Производство, выдув и, в другом месте, шлифовка стекла наглядно представлены. К самодуву приглашают желающих. Особенно дети любопытны.
Ёлка при входе тоже удивила
 
Вот увеличение, она была из фужеров на металическом каркасе, в каждом из которых лежала или мишура или стеклянные изделия:
Маленьких ёлок, с тематическими формовыми игрушками было много. Но я почему-то ничего не купила, хотя вы знаете, что я формовые игрушки собираю по штуке-две в год. Там не было той распродажи которую я себе намечтала - одни скучные шары. Вот тема "Американска школа".
Назад мы шагали тоже пешком с заходом в чужой готель за наполенными кружками горячего глювайна для Миши и горького горячего шоколада со шнапсом для меня.
А последующие 3 дня - лес, лес, лес. Во всей красе и очаровании.
 
 
 
Как-то мы шли по панорманой тропе и увидели на одном хуторе вот такой бакхаус (дом для выпечки), прямо вдоль дороги. Раньше пекли хлеб летом не в домах. Старые дома сменились новыми, а кнусперхойзьшьен остался.
 
 
 
Вот и я наконец-то насладилась снегом, первозданной белизной, хрустом и чистотой - мечты сбываются.
 
 
Видели табун лесных животных, перебегавших нам дорогу, но этот момент был неожиданным и сфоткать их не удалось, лишь следы последнего, догонявшего свою семью.
Но мы были бы не в Германии, если бы где-то за углом нас не поджидали животные за забором.
 
Всё понравилось обоим. Сауну уже не стала фоткать, там нагие люди могут высказать своё возмутительное мнение. Публика была смешанная и семьи с маленькими детьми, и люди среднего возраста, молодые парочки и старики.
Но мысли мои остались в том лесу.
 
Желаю нам всем ещё несколько неделек такой зимы.